Давно мене гнітить питання про те, чому я майже не можу назвати нікого зі світу музики, хто би належав до жіночої статі. І наче, якихось чітко зрозумілих мені критеріїв, за якими легко було сказати - ось це написане жінко, а це - чоловіком, я назвати не беруся.

Але якось так сталося.

Все таки, чоловіки частіше знають, про що вони співають і для чого. Точніше не так: Як сказали деякі древні розумні люди - справжня музика говорить мені про мене ж самого.

Жіноча ж музика частіше розповідає про її виконавця або про автора.

Але є і щасливі випадки. Ось як тут:

Настав.

Акваріум почав викладати на Кругах новий альбом, а це означає - "бєзвоздмєздно, то єсть - даром".

Поки там лише старий добрий День радости, а також новенька "Вятка- Сан-Франциско". Але далі буде. Та ліпше послухаємо, що з цього приводу скаже сам винуватець торжества:

Я вам вирішив влаштувати музичну паузу :)

Дивовижно поєдналалися в одне ціле два прозріння двох різних людей.

Один написав пісню, і нший створив відеоряд. А третій наклав це одне на одне. Щоправда, мені довелося відредагувати відео, бо у його автора воно було необрізане з кінця, і це дуже гальмувало перегляд.

Другий раз за життя витягую кліща із місця, про яке вам не скажу :)

Весь день свербіло, а я навіть не додумався зазирнути, що воно там таке. Наче ж, думав - тріпер та сифіліс не міг ніде підчепити через свій абсолютно аскетичний спосіб життя. Отже то мені лише здається. І лише увечері, коли я вже став дещо підозрювати неладне, знайшов там цього шкідника. А вже й розпухло добряче.

Але, на щастя, витягнув легко. Даруйте, якщо кому ця інформація не до душі. Вчиться любити правду, от що я би вам порадив.

А ще я сьогодні, дякуючи karakuramara півдня слухав ось це диво. Щось неймовірне є в цій Америці, раз вона не втомлюється плодити підібні таланти:

Одна  тема - а два абсолютно різні настрої. На одному й тому самому альбомі. 


2. І значно більше врівноважений та світлий варіант:

Ця пісенька у 1964 році зробила відомою ту саму Шер, що тепер відома вже іншому та значно молодшому поколінню своєю "Ду ю білів ін лав афтер лав".

А ось ця сама пісенька, яку виконують під носом у совєцького КГБ голі у ванній кімнаті БГ та Стінгрей )

Сьогодні, кажуть 20 років Radio Silence. Його буде трішки в кінці мультика. Але він цілком самостійний )


А цю я люблю найбільше на альбомі:

А вот те, про що я вже кілька разів говорив тут. Прекрасний зразок звернення до Бога у його жіночому аспекті, про який не забуває Борис Борисович :)

Полонез. Я там тільки порцію вареників іззів, не спішіть засуджувати, о, швидкі на розправу, друзі мої! Але один наш товариш примудрився випити за півгодини 0.5 Хортиці - спочатку він її на блюдце виливав і сьорбав, наче купець 1-ї гільдії свій чай. А потім з пивного бокала.

Виглядало все це приблизно так (соліст моїх улюблених The Pogues після вдалого концерту - виклався на всі 100):


На всякий случай дам один практический совет. Для того, чтобы по-настоящему почувствовать вкус хорошего malt виски, лучше всего найти неразбавленное, 53- или 56-градусное виски бочковой крепости и чуть- чуть разбавить хорошей холодной и чистой водой. В какой пропорции разбавить - спросите вы? Вот Робин Лаинг поет - "добавьте каплю воды в стакан виски - это лучший метод пить воду".

Клікайте всі, хто хоче послухати про віскі все у супроводі відповідної музики :)

І чому я знову останнім дізнаюся про все що відбувається навколо? Це я про те, що сер Пол втомився бути сером Полом і вирішив сховатися за личиною такого собі простого хлопця із пожежним шлангом.

І как по мнє - лишився тим же МакКартні, у чому я не бачу нічого поганого. Навпаки. Бо після текстів його останнього альбому під автентичним іменем я вже боявся, що він зав"яже та піде на заслужений відпочинок. Ну і слава Богу, що я помилявся :)

Так, чісто поржать (с) :)

А!.. Нічого не виходить сьогодні написати - день був абсолютно бездарним - окрім, як про можливость пригалдати деякі подробиці своєї юності, частину якої доводилося  поневірятися (хоча чому так сумно? - доволі змістовно та без особливого смутку прожити)  у гуртожитках та зйомних квартирах.

Згадалося це у зв"язку ось із цим коротеньким фільмом. Кінопробою 82-го року випуску. Нічого особливого - для гурманів. Але ностальгічно.

Тим же, кому 17 хвилин фільму дивитися накладно - дам ссилку на пісню, навколо якої вся кіношка закручена

Дуже прошу натискати сюди: Тиць!

Другий день на роботі те й роблю, що не відриваюся від відоматеріалів ось на цьому сайті: http://video.recovered.info/

Просто вражений кількістю всього того, що там можна подивитися, що має стосунок до россійського (прости Господи, як каже БГ) року.

Щойно відірваввся від чергової передачі про "Акваріум", а вже відчуваю зародження ломки - бо продовжити перегляд іще чогось доведеться нескоро.

Але є на що сподіватися, та чого чекати :)

.... Хто зна. Але надзвичайно приємно слухати.

Якщо ви цього не замовляли - байдуже! Слухайте авансом :) Але чекаю від Вас також чогось приємного :)



 

Якось випустив з уваги вихід альбому Пола МакКартні Memory Almost Full, і лише вчора задумався над назвою... Підозри ще більше посилились, коли сьогодні вслухався у слова кількох пісень.

Постійне відчуття того, що людина прощається. І вирішила зробити щось дуже добре - так, щоб запам"яталося. Дуже гарний альбом, не дарма писався так довго. 

Ще подумалося: людина часто намагається показати себе з кращого боку тоді, коли зав"язує стосунки (вітається, знайомиться), а також тоді, коли прощається.

Я не хочу казати: дай Бог, щоб я помилявся у своїх відчуттях. Ліпше я скажу: нехай у Пола процес прощання затягнеться.