Чи є тут хто з Харківського масиву?

Я ось про що: кожного разу, коли я їду до Києва з боку Борисполя - то вже на під"їздах до міста-героя у маршрутці нема чим дихати, а носа хочеться чимось затулити.

Ето ж капець якийсь. Я так розумію, виною тому - станція очистки води в Бортничах.

Ну добре - пронестися повз це лихо за 5 хвилин - не смертельно. Але ж там люди живуть.

Вніманіє, вопрос знатокам: як?!

Або свинячий грип, або мені пощастило - і він не свинячий, а... пташиний, наприклад :)

Ні з того, ні з сього - раз, і вже всі можливі симптоми "на ліце". Ніколи так стрімко мене не скручувало.

Да. Але є і хороші новини: Вчора (коли я ще був здоровий, наче бик) kondratio зі своєю... знайомою затягнув мене до Музею авіації. Зізнаюся, що за 9 років, що я живу в Києві, навіть не чув про його існування (апд: музей відкрився в 2003 році). І це не дивно, як потім з"ясувалося. Аби знайти цей заклад без карти та вказівників руху, вийшовши із маршрутки - потрібні неабиякі зусилля.

Хто збиратиметься, і так як я - нічого не чув досі - краще подивіться в інтернеті на мапу з космосу і роздрукуйте: зекономите трохи часу.

Але всі поневіряння окупилися з головою.

Мені ж особливо дорога ось ця машинка, фрагмент якої від самого початку був на моїй аватарці :)



А літав я виключно на ось такому літачку один раз у житті. Коли було 3,5 роки. З Сум до Сімферополя і назад. Але все пам"ятаю. Навіть іграшковий панцерник, який я забув у салоні, коли вилазив вже в Сумах. І ридав за ним днів 3 :)



Інші фото Конратіо скоро викладе у себе в жж. А поки тут можете глянути, чим багатий цей музей.

Вот вибираємо зараз із Ірою соковижималку.

Річ у хазяйстві, звісно корисна - свіжий сік пити приємно та для організму незле. Але ось почали терзати мене "смутные сомнения":

Чи не є ця адська машина в якійсь мірі - зайвою? Тому що дивіться - є певні фрукти-овочі, які щасливий власник такого агрегату збирається нещадно почавити в надрах соковижималки.

Так от хіба від цього в тому сокові стане більше користі та вітамінів, ніж в тому, який можна непомітно для себе захавати разом із м"якоттю?

Як вважаєте?

Тут, корочє, такі справи:

Чи не збирається хто в кінці літа - самий смак і оксамитовий сезон, всє дєла - їхати десь на тиждень-два плавати в солоній воді? Можна і не обов"язково плавати, головне щоб їхати.

То коли збиратиметесь - кажіть тут же ж!

Посприяю і я поширенню цієї благої звістки. Бо не можна таланти в землю закопувати - хай люди бачать.

Хто ще не зацінив - не проходьте повз цей зразок православного місіонерства нового Міленіуму!

Не лякайтеся - це вього лише мотопробіг по Севастополю за благословенням патріарха Московського та всія Руси :)


( Read more... )

Більше - тут: http://holmogor.livejournal.com/3163494.html

Другий раз за життя витягую кліща із місця, про яке вам не скажу :)

Весь день свербіло, а я навіть не додумався зазирнути, що воно там таке. Наче ж, думав - тріпер та сифіліс не міг ніде підчепити через свій абсолютно аскетичний спосіб життя. Отже то мені лише здається. І лише увечері, коли я вже став дещо підозрювати неладне, знайшов там цього шкідника. А вже й розпухло добряче.

Але, на щастя, витягнув легко. Даруйте, якщо кому ця інформація не до душі. Вчиться любити правду, от що я би вам порадив.

А ще я сьогодні, дякуючи karakuramara півдня слухав ось це диво. Щось неймовірне є в цій Америці, раз вона не втомлюється плодити підібні таланти:

Хотів написати, що нарешті покупався цього року в Києві не у себе в ванній кімнаті, як згадав, що був незначний епізод десь у травні, коли ми з instant_dan  ненадовго заскочили на Трухановому у воду.

Ну і сьогодні ми забрели з 2 колишніми однокурсниками туди ж. (Для своїх: Був Муравський і Стасюк. Мав бути ще Коля, але забив болт).

Так вот про ето: Стасюк притащила із собою таксу. Я не знаю, як розпочати розповідь про те, чим вона цього пса годувала. Скажу, як є - годувала вона його з пакетика бичачими сушеними статевими органами. Вони, виявляється продаються і прекрасно заміняють кісточки. Стасюк каже - це набагато корисніше та поживніше, крім усього іншого.

А мене скривило - бо ж перед тим, як я про це дізнався, той собацюра мене вже полизав язиком у щоку.

І я ж знав, що такі речі просто так не минаються - зіпсована карма відразу дає про себе знати. Так воно і сталося: купання наше переривалося епізодами, коли нам доводилося ганятися по лісі за псом, аби забирати в нього з пащі використані (не нами) презервативи, які він знаходив з величезною легкістю.

Я, правда, тільки спостерігав за цим ділом здебільшого. Але спробуй відучи тепер собаку від такого, якщо тебе півжиття годують одними ... :) 


Да, а ще я промовив тоді, що це вже дійсно - фінал європейської цивілізації. Те, про що говорив Шпенглер, отримало свій завершальний акорд!

Як міняються часи.

Коли я вперше - у далекому дитинстві - почув пісню "Ой, на горі та й женці жнуть", то подумав, що Сагайдачний - якийсь покидьок, бо

Проміняв жінку
На тютюн та люльку
Необачний

А зараз почув по радіо цю пісню на кухні - і ніяких негативних емоцій щодо цього персонажа не виникло :)

Напишу трішки дурнуватий пост, але - година пізня, звиняйте, коли що :)

Та зараз я, хоч і смішно з цього, але логіку вбачаю певну. Отож, здається мені, що фраза "Кому дано більше - з того й більше спитається" цілком може бути адаптована до сфери харчування. Я не про об"єми говорю, а про якість, а ще більше - про стиль харчування.

Так от з таких міркувань - люди, що їдять м"ясо, мають пам"ятати, якою ціною вони отримують поповнення своїх життєвих сил. А ціна ця - значно більша за ту, яку вимагають вегетаріанці.

А тому - спитається з м"ясоїдів більше на Страшному Суді :)

Як вам такий хід?

Ось повідомляють, що мої однокласники збираються на зустріч цими вихідними. 10 років пройшло. Літа на зиму повернули, як кажуть.

"А я не поехал" (с)

І цього разу все пропущу. Жодного разу не приїздив. Причини були, у принципі, але за бажання можна було би вирватися. Але бажання не було і нема. Образяться знову, звичайно, деякі.

Але мені якось так все одно останнім часом на те, хто і за що на мене ображається. Якусь нарешті відчуваю свободу від сторонніх оцінок. І це так заманює - робити, що відчувається вартим того, аби бути зробленим. І хай хоч тріснуть ті, кому це не подобається.

Читаю я зараз "Холодний яр".

Про героїчну боротьбу селян Чигирищини проти наступу Красной армії. Як ви знаєте, я дуже погано ставлюся до всіляких націоналізмів, бо не бачу ніяких підстав вписувати людей у занадто тісні для них рамки, у яких вони задихаються. 

Але коли народ піднімаються проти того, аби їхні рамки не стали ще меншими, а клітка - ще тіснішою, то такий націоналізм має виправдання. І чим далі я читаю цю книгу, тим більше поважаю людей, що вмирали за Україну.

І знаєте, подивився я на цей фоторепортаж, і думаю, що просто так не дамся.

Як казав один персонаж відомого українського літературного твору: "Краще смерть, ніж така потеря" (с) :)

Я знав, що краще би продовжував собі тихо писати рецензію, а не лазив по чужих ЖЖ. Долазився на свою голову.

Тепер шо із цим робити?...

Щойно 10 хвилин вбив на кухні:

Все таки дитячий організм - значно міцніший, аніж те, що від нього зараз у мене лишилося.

Думав згадати молодість і з дуру влив у себе банку згущенки. З такою радістю та ентузіазмом пробивав дірочки у кришці, передчуваючи солодкі хвилини.

Все, хвилини добігли кінця. Тепер мені дурно... мама, як же нудить :(

До певного моменту у мене був величезний комплекс і страшенне роздратування на самого себе через неможливість осягнути певну мовну конструкцію.

Чому?! - питав я себе, - чому є День перемоги (кого? чого?), День народження (кого? чого?)... і т.д.

А є День космонавтики (хто? що? мн. наз.відмінок)! Я думав, що космонавтики - то всі нормальні радянські діти, що хочуть стати, як їм і належить - космонавтами.

Але я - недостойний прагнути польтів до зірок, бо не можу дати собі раду навіть із назвою професійного свята таких дітей. І лише набагато пізніше я догнав :)

Ну, іще з одним святом вас!

У прямому сенсі слова.

Ну не склалося у мене із самого дитинства із жувальними гумками. Вічно то пломби разом із ними витягував з рота (пломби були погані, пост-радянські, а жуйки - добротні, теж із тих часів). То ковтав під час рухливої гри.

А сьогодні на роботу довелося купувати - бо вчора "зустрів старого друга". Тож шокувати людей запахом не хотілося.

І от результат - пів"язика покусано з лівої сторони, півщоки з правої - суцільна рана. Як я так жую - сам не розумію. Зі звичайною їжею такого не відбувається чомусь, а от із цим ділом - горе суцільне.

З жахом згадую дитячий садок, коли "Дональди", що батьки нам купували у циган по 1 крб за штуку ми готові були жувати тижнями. Навіть регулярно  випрошували один в одного - "дай пожувати після тебе". І жували, прости Господи ))

У Радхакрішнана є спогад про одного релігійного вчителя Кабіра, який говорить так:

I laugh when I hear that the fish in the water is thirsty. You wander restlessly from forest to forest while the Reality is within your own dwelling... The truth is here!

Until you have found God in your own soul, the world will seem meaningless to you. Your Lord is near; yet you are climbing the palm-tree to seek him.

У мене зовсім інше бачення цілковито. Аж самому дивно, наскільки протилежне. Чим більше віднаходжу Бога в своїй душі - тим менше мене турбують проблеми цього світу. Якось так мало переживаю з приводу різних негараздів, що аж незручно стає перед людьми.

Ну прямо ось так
:)

Бо якось нічого )

( Read more... )


</div>