На звіт ніяк сил не наберуся. Але хоч фотки викладу.

Все намагаюся Іру змусити перекинути її індійські на комп, аби переглянути, але за майже місяць, поки вона тут, це не вдається ніяк. Так що моя лінь - ще не настільки розвинулася, як у деяких. Отож, мені є, куди рости :)

Або свинячий грип, або мені пощастило - і він не свинячий, а... пташиний, наприклад :)

Ні з того, ні з сього - раз, і вже всі можливі симптоми "на ліце". Ніколи так стрімко мене не скручувало.

Да. Але є і хороші новини: Вчора (коли я ще був здоровий, наче бик) kondratio зі своєю... знайомою затягнув мене до Музею авіації. Зізнаюся, що за 9 років, що я живу в Києві, навіть не чув про його існування (апд: музей відкрився в 2003 році). І це не дивно, як потім з"ясувалося. Аби знайти цей заклад без карти та вказівників руху, вийшовши із маршрутки - потрібні неабиякі зусилля.

Хто збиратиметься, і так як я - нічого не чув досі - краще подивіться в інтернеті на мапу з космосу і роздрукуйте: зекономите трохи часу.

Але всі поневіряння окупилися з головою.

Мені ж особливо дорога ось ця машинка, фрагмент якої від самого початку був на моїй аватарці :)



А літав я виключно на ось такому літачку один раз у житті. Коли було 3,5 роки. З Сум до Сімферополя і назад. Але все пам"ятаю. Навіть іграшковий панцерник, який я забув у салоні, коли вилазив вже в Сумах. І ридав за ним днів 3 :)



Інші фото Конратіо скоро викладе у себе в жж. А поки тут можете глянути, чим багатий цей музей.

Хом'як, Синяк і Малий Горган нарешті позаду - а ось ця вершинка, на жаль, лишилася непідкореною цього разу. Тому що і так я заганяв свого брата і його дівчину, які йшли в гори перший раз у житті. 

Тому довелося проводжати Довбушанку сумним поглядом:

І йти собі зализувати рани (здебільшого, на щастя, душевні - від не до кінця здійснених задумів) в Буковель:



Трошки відпочину з дороги - напишу звіт.

Радий, що не пішли все ж на Говерлу. Тільки нещодавно дізнався, що туди пішов Ющенко :))

Засинаю я вчора на своїй історичній батьківщині, і така тоска закралася в моє серце, що просто словами не передати - верчуся з боку на бік, а толку ніякого, сон не йде.

Знов суєтність світу сього гнітила мене. І я взмолився, - Господи, - кажу про себе, - ну покажи ж мені, заради чого жити, дай відчути хоч крихту щастя. І заснув.

*****
Інтерлюдія.
В дитинстві академіка Павлова покусав цуцик. Цуцик виріс та забув, а академік Павлов не забув.

****

Так вот на ранок я забув про цю свою молитву. А ввечері їду в маршрутці до Києва, і біс мене поплутав випити літру Живчика, який у мене в рюкзаку залишив брат. Аж тут за 50 км від Пирятина відчув я важкість внизу живота. І як на гріх - скрізь молоденькі дівчата. Ну ніяк не можна так осоромитися та просити водія зупинитися, аби при них бігти в кущі. Прийняв рішення - терпіти до останнього.

Як же тяглися ці злощасні кілометри. Ні - метри! Я рахував секунди, стовби, дерева, аби якось відволіктися. Не допомагало. Нарешті за 5 км, я вирішив - пропадай моя репутація чесної людини - піду проситися!

І не зміг - в очах потемніло і світ захитався переді мною. Чесне слово. Як тільки в Пирятині стали на планову зупинку (до речі, тут, на цій стоянці знімався фільм "Королева бензоколонки"), я полетів мов стріла до туалету. І це ж треба - все зайнято. Сльози ледь не потекли з моїх очей разом із ще чимось дещо іншого кольору. Але краєм ока я побачив захований в куточку пісуар. Маленький такий, але придатний до використання.

Коли я впорався, ледь не сяяв від щастя. А потім - готовий був усіх розцілувати. Навіть від розчулення піддався на умовляння жінок з пиріжками і купив у однієї з картоплею. З"їв тільки би їй приємно стало. Так я роздобрів відразу та полюбив цей світ.

А ви кажете, у Бога почуття гумору немає :)
Ну а те, що мені уроки даються саме подібного сорту, то це лише говорить про мій "високий" духовний рівень :)

Другий раз за життя витягую кліща із місця, про яке вам не скажу :)

Весь день свербіло, а я навіть не додумався зазирнути, що воно там таке. Наче ж, думав - тріпер та сифіліс не міг ніде підчепити через свій абсолютно аскетичний спосіб життя. Отже то мені лише здається. І лише увечері, коли я вже став дещо підозрювати неладне, знайшов там цього шкідника. А вже й розпухло добряче.

Але, на щастя, витягнув легко. Даруйте, якщо кому ця інформація не до душі. Вчиться любити правду, от що я би вам порадив.

А ще я сьогодні, дякуючи karakuramara півдня слухав ось це диво. Щось неймовірне є в цій Америці, раз вона не втомлюється плодити підібні таланти:

Хотів написати, що нарешті покупався цього року в Києві не у себе в ванній кімнаті, як згадав, що був незначний епізод десь у травні, коли ми з instant_dan  ненадовго заскочили на Трухановому у воду.

Ну і сьогодні ми забрели з 2 колишніми однокурсниками туди ж. (Для своїх: Був Муравський і Стасюк. Мав бути ще Коля, але забив болт).

Так вот про ето: Стасюк притащила із собою таксу. Я не знаю, як розпочати розповідь про те, чим вона цього пса годувала. Скажу, як є - годувала вона його з пакетика бичачими сушеними статевими органами. Вони, виявляється продаються і прекрасно заміняють кісточки. Стасюк каже - це набагато корисніше та поживніше, крім усього іншого.

А мене скривило - бо ж перед тим, як я про це дізнався, той собацюра мене вже полизав язиком у щоку.

І я ж знав, що такі речі просто так не минаються - зіпсована карма відразу дає про себе знати. Так воно і сталося: купання наше переривалося епізодами, коли нам доводилося ганятися по лісі за псом, аби забирати в нього з пащі використані (не нами) презервативи, які він знаходив з величезною легкістю.

Я, правда, тільки спостерігав за цим ділом здебільшого. Але спробуй відучи тепер собаку від такого, якщо тебе півжиття годують одними ... :) 


Да, а ще я промовив тоді, що це вже дійсно - фінал європейської цивілізації. Те, про що говорив Шпенглер, отримало свій завершальний акорд!

А ви знаєте, звик за ці тижні профілактики обливатися водою з кружки. Є свої переваги:
- Виходить швидше. Немає ніякого бажання продовжувати у часі цю процедуру. Тому що вона значно менш приємна, аніж прйом ванни чи просто душ. Як наслідок...
- Позбавляєшся обставин, що розніжують твоє тіло. Хоча замінники самі знаходяться )
- Економія має бути значна - мені вистачає відра холодної води на раз помитися з головою - в обох сенсах цього слова (частина цієї води нагрівається і повертається, звідки була взята, акі прах, з якого ми зліплені Всевишнім).

Ну, одним словом - суцільне свято. Так що та обставина, що гарячої води не буде ще довго, мене особисто лише надихає на подвиги.

От, приміром, весь день валував сьогодні "Бітлів" під гітару на всю глотку в хаті. Відтягнувся як слон :)

А ЖЕКам ми залишими ховати їхніх мерців )

Є у моїх батьків у селі пес. Ну пес як пес, чорний кудлатий - все слава Богу.

Якщо брати щаблі еволюції, то ми з вами - я в це щиро вірю - перебуваємо дещо вище та ближче до Творця нашого. Але не збрешу, коли скажу, що є один критерій, за яким цей бровко усіх вас заткнув би за пояс (якби у нього такий був).

А саме - б"юся об заклад, що він переїв останнім часом стільки делікатесних сортів ковбас і в такому об"ємі, що ви не їли за 5 років, а то і більше. А справа не в тому, що мій батько, який його годує - заможна людина. А в тому - що в нашому магазині - люди із совістю.

Лежало там на прилавку та в складах певна кількість дорогих ковбас. Але не брали їх люди - бо ж дорого для селян простих закушувати самогон сервілатом та кінською ковбасою. А час ішов-ішов та й вийшов весь. Аж ось лежить це добро та пропадає. Наче і не пропало, а совість не дозволяє людям це діло пропонувати - бо термін придатності закінчився.

Тому знайшли вихід - продавати по 3 грн штучка ці палки ковбаси собакам на корм. І пішло діло як по маслу! І ось вже місяць цей пес зжирає по півпалки сервілату всякого - зранку, в обід, та ввечері :)

І ось уявіть собі, аби таке в Києві трапилося? Та вже давно така ковбаса пішла би в різні піци, біляші та шаурми. А в нашому селі, слава Богу, не так поки :)

Це тим, хто вже забув, як виглядає слон Іра. Нарешті вдалося виклянчити кілька фотографій. Показувати поки не буду - дозволу не отримав. Ну але зовсім тримати вас на голодному пайку теж не буду.

Активно зараз веду переговори із нею і прошу забити на Гімалаї та їхати додому. Але шансів поки небагато :)

Хороше діло - плужок. Нарешті купили з братом. Обробка 15 соток картоплі зайняла 3 години. Наука не стоїть на місці. Є ще такий агрегат, як мотоблок, що активно впроваджується в життя. Але - то для лохов. Таким ледарським способом превозмагати в собі поца не вийде. Бо сільске господарство має облагороджувати людину.

****

Якось Фен Шу переміг у загальнокитайському конкурсі на кращий монастирський сад.

Його учні самі сходили на пошту за грошовою винагородою. що прийшла з Пекіну на адресу монастиря. Щасливі, вони наввипередки бігли, аби вручити вчителеві приза та порадіти за нього. 

Та підійшовши до його помешкання, вони зрозуміли, що свята не буде, а частування рисовою горілкою відкладається до кращих часів.

На вході до свого житла Фен Шу поклав садові ножиці.

Я і забув, що не кинув сюди посилання, як ми з baboshyn до Криму по сіль ходили. Мо, кому цікаво буде, то подивіться - мені не шкода.

Маршрут був нехитрий: Від Бахчисараю пішли до Чуфут-Кале (то таке місте давнє караїмське). Далі - Качі-Кальйон (печерний монастир, що вже давно спорожнів). Потім вийшли на трасу через Зміїну балку. Такою була перша частина мандрівки.

А далі доїхали до Соколиного. І пішли собі через Великий Каньйон на Ялтинські яйла. Там, змучені, вирішили не спускатися самотужки, а покаталися на канатній дорозі (60 грн із багажем на брата). А далі 2 дні від"їдалися в Алупці та Сімеїзі. Аж трохи соромно за те свято живота. Але раз в житті можна себе білою людиною відчути.

Між іншим - доки там ще сезон не розпочався, ціни доволі демократичні були в кабаках (навіть із видом на море). Дешевше, ніж в київських кафешках.

А ще я взяв моду замовляти в ресторанчиках вівсянку. Хороше діло.

А фотки тут :)

Тут щойно вичитав, що вночі сьогодні в кримських горах врятували 15 туристів з Києва, що потрапили в снігову заметіль.

Оце, думаю я собі, вибрали ми з Бабошиним час, аби туди їхати :) Ну ладно, якось та буде. Вже через годину почапаю на вокзал. Вичитую в інтернеті, як боротися з місцевими лісниками.

На одному тур-сайті є цілий розділ із моторошную назвою - "Встреча с лесником" ) Так що я тепер їм живий не дамся - не для того мої діди воювали, аби я з цими фашистами грошима ділився )

Все таки треба якось уже слідкувати за тим, як ти сидиш.

Вчора було ліньки по-людськи моститися на дивані з ноутбуком, тому заліг між подушок, чашки з чаєм та тарілки із сиром буквою Зю. Тепер, я так бачу - розтягнення якихось міжреберних м"язів із правого боку. Бо тяжко розправити груди на повну силу і повертати тулуб.

Інколи сам себе дивую :)

Іра каже, що вже стала зіркою індійського ТБ.

Пам"ятаєте "Поле чудес" із Якубовичем? Там така сама передача - вся країна, наче божеволіє. Ні, машину вона не виграла. Але виносила там разом із подружками їхні "дві шкатулки" :)

Навіть 30 доларів дали, во!

Жаль, конєшно, шо це не передача "Перший мільйон" і вона не в Мумбаї :)

Як кажуть у нас в Індії: "вращайте барабан!" :)

Не купуйте, шановні добродії, залізничні квитки через інтернет. Про це вже писали ті, що пережили цей сумний досвід. І я розділив щойно їхню долю. Може, їм від цього легше стане.

А хто ще не робив цього - то хай і моя історія - наукою буде.

( Read more... )

Зі святом!



Сонний був, але задоволений.

А між тим, на це свято - дозволяється трішки вина, як говирять Устав - для "утєшенія".

( Read more... )

До певного моменту у мене був величезний комплекс і страшенне роздратування на самого себе через неможливість осягнути певну мовну конструкцію.

Чому?! - питав я себе, - чому є День перемоги (кого? чого?), День народження (кого? чого?)... і т.д.

А є День космонавтики (хто? що? мн. наз.відмінок)! Я думав, що космонавтики - то всі нормальні радянські діти, що хочуть стати, як їм і належить - космонавтами.

Але я - недостойний прагнути польтів до зірок, бо не можу дати собі раду навіть із назвою професійного свята таких дітей. І лише набагато пізніше я догнав :)

Ну, іще з одним святом вас!

Майже 6 годин на двох колесах з невеличкими паузами - вже непогано. Із того, що можна відмітити:

- Труханів острів (особливо частина, ближча до Московського мосту) - напрочуд чистий. Або недавно прибирали, або не встигли насмітити. Втім, протилежний край острова - суцільний смітник.
- Увечері велика кількість людей несла із собою своє ж сміття геть з острова. І слава Богу.
- Якісь люди усі красиві та святкові. І мало вгашених. Можливо, ще просто не встигли? Або я зарано поїхав додому? )
( kondratio і я )

Про завтра.

Завтра - Вербна. Ми з Гудзем прогуляємося на службу - поб"ємо один-одного вербою ) Ще мазохісти будуть? Приєднуйтесь )
 

Сиджу весь заплаканий - ледь монітор бачу за слозами. В кімнаті жахливий сморід, що роз"їдає очі ще більше. Зараз піду ляжу носом в подушку, аби не чути його - доки не розвіється трохи.

А все тому, що обіцяв Ірі щось із цим робити. "Слово пацана", можна сказати, дав :)

Ну що ж - доводиться, зціпивши зуби, терпіти ці кари єгипетські.

Calvitium non est vitium, sed prudentiae indicium

Ну вот, я і завів скайп. Куди ж без цього - треба тримати дружину на "короткому поводку" від навушників :)

Вже провів тестову розмову з karakuramara 

Такі голоси виходять, я так бачу, через скайп - саундефекти рулять, одним словом ) Це спеціально, аби люди частіше спілкувалися, аттрактори такі, да? ))

Стукайте, кому нада почути мій роскошний баритон: zheka_philosofff