Мамонов: С Богом выгодно, это всегда работает... как у мамочки на руках......

Журналист: Спасибо большое, Петр Николаевич, за то, что приютили нас, побеседовали.
Мамонов: Может че-нибудь брызнет в голову - я все-таки не вру, правду говорю. Как сам живу, так и говорю.


Продовження тут.

Стільки всього за ці дні, поки був під Сумами у батьків, трапилося, думав - приїду до Києва, напишу. Але все. Не до того, коли таке трапляється.

Справді, смерть - річ велична. Не дарма сказно: "міцна, як смерть любов" тільки є любов'ю. У порівнянні з цими речами все інше має дуже несуттєве значення. Сьогодні, на жаль, ми маємо неприємний еталон.

Ну, вже всі знають, зрештою, мені нічого тут додати.  

Нарешті дійшли руки до свіжої книги Віктора Малахова, на яку я вже давно мав би здати рецензію.

Ось над цією його фразою думаю вже пару годин:

"Мій особистий розрахунок с ним (СРСР), окрім кількох критичних статей, виглядав так: 1990 року, коли було вже цілком очевидно, що корабель КПРС іде на дно, я вступив до цієї партії - і одразу ж написав відкритого листа з вимогою її саморозпуску. Мені уявлялося важливим, аби вона сама, не провокуючи подальшої поляризації суспільства, припинила власне існування; разом із тим, я відчував, що лише засвідчивши у такий спосіб свою причетність (курсив мій - philosofff.) до КПРС, зможу бути щирим у критичних виступах проти неї".

Це шикарно. Не тому, що схоже на жарт:

- Навіщо Україні вступати до НАТО?
- Аби розкласти організацію зсередини.

А тому, що виражає якусь таку інтуїцію, яка мене давно пронизує: не можна щось критикувати чи виправляти щось, не усвідомлюючи, що ти також до цього причетний. А якщо не причетний - то ти маєш перейнятися цією темою, інакше збоку не допоможеш.

Згадую номер одного журналу ("Отрок", здається) - там була стаття про причетність. А ілюстрацією був хрестик, що лежав на брудній дорозі у багні. Дуже точний образ. В цьому центральна інтуїція християнства, як на мене - Христос повністю бере на себе все те багно, в яке ми себе завели.

І Антоній Сурозький каже, наприклад, цікаву річ - що Бог відчуває і Свою також провину за те, що сталося.  Не так провину звісно, як причетність - ну, правда ж - якби Він не створив нас, ми б і горя не знали.