Home

Advertisement

Nov. 1st, 2009

  • 6:06 PM
філософ
Думаю, що наука не суперечить регігії - вона її вимагає.

Тому що закон збереження енергії  - це вирок для людини. Якщо вона цей закон приймає. Це вирок для всього.

Це означає певну замкнену систему, в якій, якщо дещо відбувається - то воно може відбуватися лише за рахунок чогось. Як казав Ломоносов:

«Все перемены, в натуре случающиеся, такого суть состояния, что сколько чего от одного тела от-нимается, столько присовокупится к другому. Так, ежели где убудет несколько материи, то умножится в другом месте... Сей всеобщий естественной закон простирается и в самые правила движения: ибо тело, движущее своей силой другое, столько, же оныя у себя теряет, сколько сообщает другому, которое от, него движение получает».

Такий цей світ природи, такі його закони. Якщо жити лише в ньому - то знайте, все "добро" в ньому для одного - неодмінно обертається "злом" для іншого.

Тому пізнання світу, пізнання природи - чесну людину неодмінно приведе до пошуків того, як вирватися за межі цього безумства і безперспективності.

Скучалося на роботі :)

  • Oct. 9th, 2009 at 5:47 PM

О духовной инерции или О пророках в интернет-отечестве

Вот так вот сразу оговорюсь, что я просил бы читателя воспринимать мои слова исключительно как интуицию и предчувствие, а не как попытку сказать нечто уверенно и со знанием дела.

Начну я с того, что известно, вероятно, каждому из нас по собственному опыту - нам часто легче измениться, стать другими, отказаться от старых привычек на новом месте, в новой обстановке.

Это касается не только места нашего жительства, предметов, которые нас окружают, но и (часто - в гораздо большей степени) людей, с которыми мы имеем дело.

Мне кажется, что фраза о том, что "нет пророка в своем отечестве", может пониматься традиционно, то есть означать, что люди, которые к нам привыкли, с трудом будут воспринимать от нас нечто новое, выходящее за рамки их стереотипов о нас.

Read more... )

Про світ

  • Aug. 16th, 2009 at 9:37 AM

Християнство має одне дуже слабке і тонке місце.

Воно не дає чіткої відповіді - як ставитися до світу, що існує в проміжку часу від розіп"яття Христа до другого Його пришестя. Взагалі сам цей період часу виглядає необґрунтованим.

До народження Христа все більш-менш було зрозуміло - людство мало підготуватися до прийняття Бога в цей світ. Хоча і тут не зовсім ясно, як можна до такого приготуватися толком.

Але до чого ми зараз готуємося? Яка мета людського земного життя тепер?

В плані індивідуальному - ми готуємося до власної смерті та життя вічного. При цьому знаємо, що "там" - буде значно ліпше, ніж "тут". Тоді нашо нам тут затримуватись? Адже багато святих слідом за апостолами повторювали, що бажали би поскоріше перейти поближче до Бога?

В плані універсальному - цей світ приречений до Апокаліпсису. Борючись за його збереження ми продовжуємо його агонію, відтягуємо його кінець. Тим самим - відтягуємо настання вічного блаженства в новому та кращому світі.

Навіщо?


І ще одне:

Якщо припустити, що після Страшного Суду в новому світі вже ніхто не зможе грішити - то чи не краще поскоріше наблизити той час? Адже тепер люди постійно народжуюють грішників - а отже - потенційних клієнтів пекла. Якщо вірити різним "прозорливим старцям" та їхнім видінням - то лише одиниці тепер потрапляяють до раю, а переважна більшість - "дрова адові". То нашо ми їх плодимо?
---------------------------
Але з іншого боку - інколи буває, так подивишся на світ, що це питання взагалі видається малопродуктивним та необхідним. Приблизно таким чином :)




Під час свого перебування в Україні патріарх Кирил всіляко відбивається від запитань та натяків на політичну складову цього візиту.

І це стосується не лише московського гостя. Більшість кліриків, як чорт ладану, бояться прив"язки власної особи до справ державних.

Я дозволю собі розділити з ними такий підхід до цієї справи з огляду на наявний стан речей. Але водночас - подивуватися постановкою питання про розділення Церкви та держави в теоретичній, а отже - ідеальній площині.

Мова йде про державу в її демократичному вигляді. За визначенням - носієм влади в такій державі є народ (ще раз наголосимо на розгляді ідеальної моделі, а не певної (не)наявної ситуації).

Яким чином в такому випадку Церква може бути відділена від народу, який власне, і становить в демократичному (громадянському) суспільстві - ту саму державу?

Очевидно, не всі громадяни такої держави будуть належати до однієї Церкви, але та частина, що називатимуть себе такими, також є носіями державної влади. То як від них себе може відокремлювати Церква?

Ми чуємо часто про те, що Церква і політика несумісні, забуваючи при цьому первісне значення слова політика. Воно означало для давніх греків (так само як policy - для сучасних англійців) - мистецтво господарювати, влаштовувати життя.

Тому знов таки в цьому випадку (чисто умоглядному) неможливо уявити, як Церква може самоусуватись від облаштування життя своїх членів.

І останнє - згадаємо також євангельске слово, що тепер перекладається як "церква" - "еклесія". Вона означало і продовжує означати просто - зібрання людей. Тих самих людей, що облаштовують своє життя у згоді із Богом. Така їхня "політика". Тому чисто теоретично "церква" і "політика" - багато в чому слова-синоніми.

Але в практичній площині, певно, справді - подібні міркування матимуть мало користі :)

О русских людях

  • Jul. 11th, 2009 at 11:37 PM
царь-то
Я напишу это сообщение на русском языке, чтобы не было ситуации обсуждения объекта, к которому я обращаюсь, за его спиной.

Read more... )

ПС: Простите, если кому не угодил.

Почем опиум для народа?

  • Jun. 27th, 2009 at 11:24 AM

А ви, до речі всі знаєте, що ця фраза належить Марксу, а не тільки Бендеру? Ну іще часто люблять акцентувати увагу на тому, що насправді Маркс писав - "опіум народу", але я хоч убий не бачу радикальної різниці.

Так от про що я?

Є таке слово в нашій мові - "симонія". Походить воно від імені одного давнього волхва, або ж чаклуна (типу Кашпіровського чи Чумака) Симона. Який побачив, що твойо конг-фу сильнее апостоли творять чудеса значно потужніші, ніж та халтура, що виходить у нього. І назбирав цей Симон бабла - все, що нажито непосильним трудом, тай пішов до апостолів купувати цей дар.

Ледь не закінчилося це діло дуже сумно:

20 Та промовив до нього Петро: Нехай згине з тобою те срібло твоє, бо ти думав набути дар Божий за гроші!
21 У цім ділі нема тобі частки ні уділу, бо серце твоє перед Богом не слушне.
22 Тож покайся за це лихе діло своє, і проси Господа, може прощений буде тобі замір серця твого!
23 Бо я бачу, що ти пробуваєш у жовчі гіркій та в путах неправди.
24 А Симон озвався й сказав: Помоліться за мене до Господа, щоб мене не спіткало нічого з того, про що ви говорили...

Як бачите, обійшлося.

Одним словом, як казав Кобзар "Було колись в Україні ревіли гармати". А зараз трапляються в інтернеті ось такі картинки, після яких чешеш собі потилицю, "та й думку гадаєш":



І знаю я, що хороший батюшка молиться не за ці гроші, навіть всупереч їм. Що в якомусь селі - поосто не вижити священику без такої тарифікації на церковні послуги. Але суть то цієї справи не міняється. Цінники на Божу благодать почеплені, і, на жаль, доволі надійно.

Ну, то таке. Люди вже давно у нас навчилися навіть хабарі давати з чистою совістю - від щирого серця їх дарують. Так само і гроші за, наприклад, вінчання люди платять із благоговейним почуттям. Тому весь цей капіталізм перемагає людська віра та щирість.

Але дозволю вам на останок розповісти про те, що є така вже традиція в інтернеті, яка полягає в тому, що музиканты викладають свою творчість у мережу і її можна скачати абсолютно безкоштовно. А можна і перевести якусь копійчину, якщо Бог на душу (чи в кишеню) кому покладе. От, приміром БГ так і робить на сайті "Круги" (ссилку не дам, бо ще подумаєте, що я за це гроші отримую (: самі шукайте). Мені здається, дуже добра ініціатива.

А ще мій знайомий священик так і каже, коли у нього питають, скільки коштує така то треба: А, скільки вже дасте.

Візантійський Кант

  • Jun. 25th, 2009 at 1:18 AM
філософ
Давно мене так не била по голові якась здогадка. Читаю ось одну книжечку про Канта і бац! - розумію, що десь же ж це вже було.

Я маю на увазі вчення про Бога.

Коли йдеться про те, що самого Бога ми не пізнаємо та не сприймаємо, але його ідея апріорно присутня в нашій свідомості. Але вона - достатня для релігійного життя, говорить Кант.

Вам нічого не нагадує?

Правда, ж було щось схоже. Ну тільки про апріорі тоді не говорили, говорили про прояви Бога у світі та в нас - це інші речі. Але ж про непізнавану сутність Бога - так про це Церква вчить дуже наполегливо. І так само чітко говорить, що прявів Бога - достатньо для повного релігійного життя.

Ну, то як цього Канта середньовічного звати? :)

Накатаю спробую статейку, як Бог дасть. Це написав сюди, щоб не забути ) Не плагіатьте )

Канонічність

  • Jun. 23rd, 2009 at 12:36 AM
філософ
От мені цікаво, чи є серед читачів мого журналу бодай одна людина, яка би щиро вважала, що істинність Церкви можна перевірити за допомогою ретельного звіряння історії, догматичного корпусу, канонічних правил її - із підбіркою рішень давніх соборів, яких є доволі пристойна кількість?

Чи хоч комусь буде достатньо цих формальних речей? 

Я згадую, як років у 12-13 я все боявся, читаючи інколи якісь "єретичні" книжки, аби спілкуючись із "сектантами", що моя віра (православна) може бути не істинною. Були такі, як кажуть, спокуси. І от зразу я біг до батюшки - навіть вночі його будив, так хвилювався! - аби він заспокоїв мене. І він терпляче мені пояснював:

діставав рішення соборів, канони, Апостольські правила, і казав - "ось бачиш, усе у нас відповідає цим речам".

Я на секунду заспокоювався і йшов додому. Але все починалося знов дуже швидко. І я засинав у страшенному страсі, що потраплю до пекла, так і не знайшовши істинної віри.

А цей страх народжувався тим, що ніякі формальні ознаки, ніякі звіряння із чимось написаним у книгах - не давало нічого, окрім такого ж формального заспокоєння. Аж доти, доки я не навчився відчувати Бога.

І відтоді мені вже до лампочки всі критерії.

Згадалися думки одного хорошого товариша мого - Жені Гудзя, який твердить, що це прекрасна пора - коли церква розколота. Бо є всі умови поставити з усією строгістю питання - а де ж істина? В якому Патріархаті? 

Я з великою радістю читав нещодавно роботу митрополита Каліста Уера "Православна церква". І от він пише - що Церква там, де є Бог, повторюючи слова багатьох християнських святих. Ніякі собори, говорить він, ніякі правила нічого не значать, якщо вони не містять у собі Бога.

І от я би дуже хотів, аби такі слова лунали з вуст церковних діячів хоч трішки частіше.

Zoom

  • Jun. 12th, 2009 at 2:05 PM

Були колись давно часи, коли я зачитувався книгами та статтями із фундаментальними викладами основ православної віри.

Були часи, коли я пишався вражаючими об"ємами цих праць та кількістю догматів - це вселяло впевненість та повагу до чогось серйозного.

А от сьогодні я нарешті перечитав докладно переписку православної молоді через сервіси дж-мейла, на яку я підписаний. Хлопці доволі завзято полемізують з приводу питання про божественні енергії у Григорія Палами.

І мені так не по собі стало, так захотілося повітрям подихати.

Не можу я вже розбиратися у природі "Фаворського світла" і читати глибинні викладки на цю тему. Мені здається, що слова, які приписують Івану Богослову, що він їх говорив своїм учням, коли вже був неспроможний говорити багато, - цілком достатні, аби бути православним вченням, до якого нічого не слід би було додавати.

А він, кажуть, говорив - "любіть один одного".

Мені здається, цього цілком вистачить для того, аби Христос впізнав своїх. Він, напевно, не буде там питати про filioque, чи пресубстантивацію.

Мої релігійні переконання стають дедалі примітивнішими. Про них, підозрюю, нікому не цікаво буде слухати, тому що мені практично нічого про них сказати. І з кожним днем все менше.

"Это потому что зумзумзумзумзум" (с) :)

Мне вспомнился, по правде сказать, случай из жизни одного католического святого, который был приходским священником и обратился раз к крестьянину, часами сидевшему в церкви. Четок он не перебирал, губы у него не двигались, он просто сидел. И священник его спросил: “Что ты часами делаешь в церкви?” Тот Ответил: “Я на Него гляжу, Он – на меня, и нам так хорошо друг со другом…” Мне вспомнились эти слова, и я подумал: пусть старушечка моя попробует, не будет ли Богу и ей хорошо просто друг со другом и не скажется ли это как-то у нее в сердце сознанием, что Бог тут?

Не так

  • May. 19th, 2009 at 4:57 AM
філософ
Я почав знаходити певну втіху у відчутті того, що "все не так". Мені здається, що це початок шляху, що колись здатен вивести мене на більш приємне світовідчуття.

Тому що, якщо і можна сказати, що все "не так", то лише у порівннянні і з тим, що "так".

На жаль, це "так" поки що занадто далеке та важко вловиме. Лише нащупується.

Саме тому буддизм для мене - річ дещо дратівлива. Недосказана. Слова про нірвану - обривання розповіді на найцікавішому місці. Наче як рветься плівка у радянському кінотеатрі - а зи цим починається невдоволений свист.

Мені вже трохи набридає свистіти. І напевно, то добрий знак :)

про яблука

  • May. 3rd, 2009 at 12:33 PM
філософ
Є питання, яке, наче гребля, загатило вже доволі давно будь-яке моє (використає вже це слово) духовне просування. Це - комок у горлі. Дерево, що впало на дорозі.

І ось, у чому воно полягає: Чи ситуація, описана у притчі про блудного сина - просто опис того, що сталося, але не обов"язково мало статися? Чи це - щось більш універсальне?

Якщо хочете іншими словами - то чи обов"язкова Калі Юга, аби за нею настало щось ліпше?

Бо у притчі, як ми знаємо, старший син - доволі неприкметний персонаж. Про нього ми знаємо лише одне - він заздрить своєму братові. Хоч той і намучився добряче і ще тільки перші дні відходиь від своїх поневірянь. Але йому вже заздрять. Бо бачать його радість - він знає, що таке повернення.

Кажуть, що Распутін вчив своїх коханок грішити якомога сильніше, аби сильнішим було покаяння. Хто читав Лєскова - згадайте його "Чортогон".

Колись давно один православний священик розповідав мені, чим страшні католики, говорячи - вони вірять у те, що "не согрішиш - не покаєшся". Ну то так, до слова згадалося :)

Одним словом, душа моя не хоче вірити в те, що яблуко було необхідно їсти одного дня. Але як уявити - що воно за життя "до яблук"? :)

Банальні, по суті питання, але доводиться визнати, що навіть із ними я не здатен впоратись )

Про російську ідею

  • Apr. 13th, 2009 at 10:33 PM
філософ
Є у мене така звичка, що пов"язана не так із відкритістю до світу, як, певно - деякою недбалістю щодо нього. Зокрема до і такої його частини, як книжки: хапаю без розбору щось, аби зі сторінками )

І от попалася мені до рук така собі хрестоматія "О России и русской философской культуре". Там підібрані вибрані місця із різних знакових творів російських філософів, що змушені були емігрувати на Захід після революції. І там вони не забули про Росію, а мали нагоду подумати, що ж вона є таке і чого вони за нею сумують.

І добряче думали і багацько понаписували. І що цікаво: більшість із них християни, і саме вкоріненістю в християнстві пояснювали вони особливості "русского мировосприятия". 

І одне мені не ясно, як же ж так треба перевернути християнство, аби, забувши про те, що "нема во Христі ані юдея, ані елліна" - християнством же виправдовувати свою інакшість та особливість? :)

C.S. Lewis

  • Apr. 3rd, 2009 at 12:30 AM

Need-Love                                  

Gift-Love

Бог, говорить, він - це любов другого типу. Така любов нічого не потребує. Вона прагне тільки дарувати. От лише... є одна проблема. Потрібен хтось, кому така любов потрібна. Потрібен дехто, хто має Need-Love       

Тому-то, напевно, люди так прагнуть інколи народити дітей. Нам потрібен хтось, хто би потребував нас.

Точка зору

  • Mar. 30th, 2009 at 10:47 PM
чуб
Є така точка зору, що все в нашому житті залежить від нашої точки зору.

Світ буде здаватися нам прекрасним, коли в душі у нас настане Царство небесне. А якщо в душі у нас пекло - то і навколо нас воно існуватиме.

Хтось сказав про те, що для святого - найбільший грабіжник буде виглядати як святий, а грабіжник - у кожному святому буде бачити свого товариша по цеху.

І наче, є мудрість та логіка в такому підході - одне непокоїть. Чому люди, що сповідують цю філософію - так її проповідують?

Колись у Греції були скептики-релятивісти. Щось на зразок сучасних пост-модерністів. І вони казали, що все відносне і нема нічого постійного. Єдине, що вони вважали постійним - їхню точку зору про те, що все відносне.

От так і з точкою зору, про яку я говорив вище: якщо ми погодимося з тим, що все навколо - прекрасне, то за логікою речей ми мали би мовчати та заспокоїтись, адже тоді - люди, що не знають про те, що все - прекрасно - прекрасні? :)

Хоча, в будь-якому разі, все залежить від нас.

Притчі

  • Mar. 27th, 2009 at 10:22 PM

Є у мене одна риса, яка багатьом не подобається. Я люблю підколювати людей.

Знаю, що часто викликаю цим образи та інші неґативні емоції, але не можу з собою нічого зробити - якесь внутрішє шило наче сидить у відповідному для нього місці )

Але я майже ніколи не маю злих намірів та мотивів, підколюючи когось. Цілковито навпаки:

Однажды ученики пришли к старцу и спросили:
- Почему дурные наклонности легко овладевают человеком, а добрые - трудно, и остаются в нем непрочны?
- Что будет, если здоровое семя оставить на солнце, а больное зарыть в землю? - спросил старец.
- Доброе семя, что оставлено без почвы, погибнет, а плохое семя прорастет, но даст больной росток и худой плод, - ответили ученики.
- Так и люди. - сказал старец. - Вместо того, чтобы
втайне творить добрые дела и глубоко в душе взращивать добро, они выставляют свои добрые дела напоказ, и тем их губят. А свои недостатки и грехи, чтобы их не увидели другие, люди прячут глубоко в душе. Там они растут и губят человека в самом его сердце.
Так будьте же мудры.

:)

Mar. 23rd, 2009

  • 9:04 PM
Коля
Епіграф:

Коли ми з братом сварилися десь у дворі чи за двором, то могли у припадку гніву схопити камінь і жбурнути один в одного. Але це могло статися лише у випадку, коли ми були на значній відстані один від одного. Неможливо кинути камінь в людину, що стоїть поряд і дивиться тобі в очі. 

і так далі ) )


вечори
Ну вот нарив фільм з National Geographic про мандрівки у часі.

Початок - обнадійливий. Якісь солідні вчені кажуть, що до того моменту, як "один невеличкий крок людини стане гігантським стрибком всього людства" у минуле чи майбутнє - рукою подати.

Але тільки-но в мене "воздух свободы жопу защекотал", як став я в процесі перегляду дещо підозрювати. І от зрозумів, що саме:
разоблачєніє шарлатанства! )
філософ
На тему молитви.

Даруйте, що російською мовою (кому це якось заважає), але на то є свої причини :)

О чем просить у Бога, если Он - Всемилостив?

Read more... )</div>
 

У Радхакрішнана є спогад про одного релігійного вчителя Кабіра, який говорить так:

I laugh when I hear that the fish in the water is thirsty. You wander restlessly from forest to forest while the Reality is within your own dwelling... The truth is here!

Until you have found God in your own soul, the world will seem meaningless to you. Your Lord is near; yet you are climbing the palm-tree to seek him
.

У мене зовсім інше бачення цілковито. Аж самому дивно, наскільки протилежне. Чим більше віднаходжу Бога в своїй душі - тим менше мене турбують проблеми цього світу. Якось так мало переживаю з приводу різних негараздів, що аж незручно стає перед людьми.

Ну прямо ось так
:)


Августин

  • Feb. 16th, 2009 at 11:32 PM
філософ
Цей мудрий чоловік казав якось, що зло не має "онтологічного статусу" - його просто не існує. І був правий.

Подивився я всі інтерв"ю з Мамоновим у попередньому своєму пості - гляньте, не пошкодуєте, це все від душі в нього йде, жодної пропаганди - згадав молодість.

І я такими ж очима колись дивився на церковне життя. Захопленими, довірливими. Монахи-аскети з хорошим досвідом відмічають три етапи, які проходить людина, перебуваючи у церкві.

1-й: етап неофіта. Це щось схоже на закоханість. Людина, наче на крилах літає. Не помічає жодних недоліків об"єкту свого захоплення. Все добре і все до ладу.

2-й: Закоханість залишає людину. В нашому випадку кажуть - благодать Божа на деякий час відходить, не дається так щедро. Це - перехідний вік, коли ми маємо навчитися самостійно і без допомоги ставитися до всього так, як на першому етапі могли з "допінгом".


3-й: Він, кажуть, взагалі може і не настати, якщо ми провалимо другий, загрузнувши у власній багнюці. Але якщо настане - любов (чи благодать) знову повертаються з новою силою. І тоді ми зможемо бачити усе так, як колись, на початку.

В істинному світлі. Без найменший вад та недоліків. Бо їх - не існує.