Бо якось нічого )

( Read more... )


</div>

Я поміщу цей уривок із відповідей Антонія Сурозького для себе, аби мати його напохваті, коли необхідно. Але якщо вам буде цікаво зазирнути під кат - я буду лише щасливим. Сьогодні я вважаю, ця цитата, яку я прочитав у метро за 5 хвилин - найголовніше, що сталося зі мною за це й день.

Власне, тут буде відповідь на питання, як я розумію віру:

 

( Read more... )

 

Ну, а для тих, кому все це нецікаво читати, скажу пару слів про свій фен-шуй. Він напряму пов"заний із цитатою. Саме тому я наважуюсь про це говорити, бо авторитет такої людини, як митрополит Антоній, дає мені певні підстави сподіватися, що я не остаточний ідіот. А певні зачатки містики (в хорошому сенсі цього слова) усе ж маю). Якось віддавна я намагаюся щось зробити, спочатку запитавши себе, чи варто, і як варто? Наприклад (про те ж метро) - коли заходжу жо порожнього вагону - пробую швиденько відчути - де краще сісти. Поки не відчую внутрішнього схвалення, не сідаю. Пройдуся туди-сюди, відчую поклик душі, а тоді вже сяду. Ви смієтесь, а є внутрішнє відчуття того, що від такої дрібниці весь день залежати може. Може, сяде навпроти людина, чий погляд зіпсує настрій. А віншому боці вагону ви би не зустрілись.

Якби ж тільки встигати за кожним таким моментом. Це як у Канта, який визнавав, що застосування категоричного імперативу для людини у кожний момент її життя - нереальна річ. Адже ми не маємо стільки часу, аби аналізувати кожен наш вчинок на предмет: "що буде, якщо кожен вчинить так само". :)