Я не вірю в існування суржика. Нема такого явища. Є лише стадний інстинкт та бажання відчути себе частиною чогось більшого та масивнішого.

"Суржик" винен перед "державною мовою" десь такою ж мірою, як хлопець призовного віку перед державою, яка його кличе в ряди збройних сил - служити.

Історія будь-якої "мови" - сповнена таких самих постійних запозичень, впливів, вкраплень, відхилень від норми, новотворень, як і історія сільської говірки. Тільки тих, хто здатен просувати "мову" (і має таке бажання та засоби) - зазвичай значно більше, ніж носіїв "суржиків". Тому і перемогу дістає той, хто сильніший. І кого більше. 

А ще я часом дуже печалюся з того приводу, що у мене нема моєї мови. Всі мови, якими я розмовляю - мені доводилося вчити. Чи рано в дитинстві, чи протягом життя. І всі вони - чужі. Все життя - суцільний переклад. Але я розумію, що створювати наразі власний словник та граматику - справа програшна та марна.

Та якщо повернутися до суржика - то він хороший тим, що є мовою для невеликої кількості людей. Добре, коли саме так говорять - тільки в якомусь селі. І це вже якась сімейна мова.

Я наївно вірю в те, що в раю кожна людина буде розмовляти своєю, ні на що не схожою мовою. У кожного - буде ціла вічність, аби вивчити стільки мов, скільки живих істот цю вічність наповнять.

Я це до того, що люблю я дуже "Братів Гадюкіних" за їхню свою мову. Хоч і далеко не їхню тільки, але яусь домашню. А особливо оцю пісню.


( А ще Кузьмінському потрібна допомога. У нього рак.  )

Обережно, це може бути неправдою (те, що під катом)

апд: це виявилося правдою, на жаль: http://korrespondent.net/showbiz/music/893093